Де живуть маркосліпи, або Тут чекають туристів

  • Бути в коломийській Марківці і не набрати собі і сировиці, і цілющої джерельної води – все одно, що в Парижі не побачити Ейфелеву вежу. А ще тут навчать готувати особливе сало – таке добре і м’яке, що самими губами можна їсти. Також у цьому селі найвищі в районі гора і водоспад. Скоро буде і гойдалка така сама, як у Буковелі, і цивілізований туристичний маршрут з QR-кодами.

    Сіль врятувала від голоду

    «Е, ні… Навіть не кажіть мені того, – усміхається марківський історик Богдан Копильців.Наша сіль – не така, як магазинна. Біліша, смачніша і солоніша. Хто не має досвіду, завжди пересолює страви цією сіллю».

    Історія Марківки, як і довколишніх сіл Печеніжинської громади, тісно пов’язана з сіллю. Ґрунтові води розчинили лінзи солі, що утворилися в прадавніх морях, які мільйони років тому хлюпотіли на місці Карпат. Так з’явилися розсоли, а по-місцевому – сировиця, з якої здавна отримували сіль, виваривши з цього концентрованого розчину воду.

    «Солеваріння на Прикарпатті було дуже поширене, адже в 1576 році польський король Стефан Баторій надав право виварювання солі місцевим шляхтичам, на чиїх землях були соляні джерела, а Коломиї – виняткове право на продаж солі, – розповідає історик. – Багато місцевих прізвищ походить від професії солеварів – жупник (той, хто пильнував криниці – жупи), каратник (крутив корбу-керату, якою витягали посудину з сировицею. Купці, що вивозили сіль з Коломиї в Наддніпрянщину, Поділля, звалися коломийцями».

    Бідні ґрунти Марківки не давали можливості нажити великих статків, тому люди виживали з солі. В 1728 році тут працювала баня на три черени – печі, де із сировиці виварювали сіль. Марківська сіль за якістю була одна з найкращих у регіоні.

    За Австро-Угорщини соляний промисел занепав, а за Польщі сировицю можна було брати лише за гроші. І тільки дві коновки. Люди приносили гриби-ягоди і давали наглядачеві, аби ніхто не вгледів, а він за то дозволяв набрати лишнє відро сировиці. Або не дозволяв – як йому схотілося.

    Соляна ропа ще не раз ставала жителям Марківки в пригоді. У воєнні роки соляну криницю назвали золотою. Бо врятувала від голоду. Люди ходили за Дністер міняти сіль на харчі.

    Тепер колодязь гарно облаштований. Навколо джерела спорудили бетонну загорожу – для зручності. Поруч – довгий дерев’яний гачок, котрим зачерпують воду. Але треба мати своє відерце.

    До Марківки по сировицю приїжджають навіть з Коломиї. Кажуть, тут вона все ще найліпша.

    Зараз у селі сіль не виварюють, хіба іноді. Бо процес потребує не одну годину.

    А ось сировицю з криниці майже всі беруть. Для домашніх солінь. Кажуть, найсмачніше вдається сало, яке зберігається в перевареній сировиці. Таке добре і м’яке, що самими губами можна їсти. Причому сало не може вдатися пересоленим, бо більше солі, ніж треба, воно не візьме. А ще капусту так квасять – на голубці. Цілі головки у бочках заливають соленим розчином.

    Для худоби його теж використовують: кроплять сіно, аби миші не їли і аби не пліснявіло.

    У Богдана Копильціва все село досі позичає столітню алюмінієву балію, вона завжди слугувала лише для виварювання солі. Вже понищена, оббита, але дуже зручна. Якось одні люди позичили і не сказали, що будуть там цемент мішати. Ото сварка була. Потім пан Богдан добряче намордувався коло тієї балії – ледве повідшкрябував.

    Для ніг і для очей

    Бути в Марківці і не набрати собі води з цілющого джерела – це ніби приїхати в Париж і не піти до Ейфелевої вежі. Біла Криниця – так називають джерело на окраїні села, біля самого лісу. Кажуть, ця вода дуже помічна, особливо для очей і ніг. І головне – не псується, навіть через роки. Ніякої містики, просто збагачена сріблом – колись брали на пробу.

    Якось по цю воду приїжджали навіть офтальмологи з коломийської лікарні, брали для відділення. Набирали в каністри. Також у селі був дід, котрий мав хворі ноги з виразками і щодня мив їх джерельною водою, – одужав, все загоїлося.

    «А один місцевий 75-річний пан казав, начебто ця вода йому так допомагає, що він не хоче часто жінки – лиш двічі на тиждень, – сміється Богдан Михайлович. – Веселий був пан. Уже помер».

    До речі, жителі аж трьох кутків провели собі воду з цієї криниці. Так мають у хаті джерельну воду.

    На Івана Купала коло цього джерела щороку влаштовують помпезне дійство. Приїжджають багато священників, спершу роблять відправу, а тоді починаються забави. Запалюють так багато ватр, що здалеку здається, ніби ліс палає.

    Біля кринички місцевий підприємець облаштував ще й невеличкий басейн. Хто хоче, може купатися, але багатьом стає духу лиш ноги намочити, бо вода тут завжди дуже холодна. Влітку має температуру чотири градуси вище нуля. А взимку ніколи не замерзає.

    З’їжджаються туристи

    У Марківці завжди трохи холодніше, ніж у більшості районів. Бо близько до гір. Причому в різних кутках села – інша температура. У долині, коло води, найзимніше.

    Місцевих здавна жартома кличуть маркосліпами. Так історично склалося: село заснував козак Марко, незрячий на одне око.

    Багато років поспіль село було дотаційне з дефіцитом бюджету на 7-9 місяців. Хоча всі голови старалися, як могли. Все змінилося після об’єднання Печеніжинської громади.

    Коштів усе одно бракує, але попри це Марківка не бідує. У школі нарешті провели воду, добудували корпус, зробили ремонт, туалет у приміщенні, а не надворі. Побудували новий спортзал. Вуличне освітлення є навіть коло лісу. І ще – аж три інтернет-провайдери.

    «Біда лише з поганою дорогою. Річ у тім, що марківська дорога на балансі Укравтодору, до якого ніяк не вдається достукатися. А все тому, що село – тупикове, тобто не лежить повз центральну трасу, відповідно, згори не бачать сенсу вкладати в цю дорогу гроші», – розповідає староста Іван Копильців.

    Ні, він не родич місцевого історика Богдана Копильціва. Просто в Марківці чи не кожен третій має таке прізвище. Як те все почалося? Колись, ще в XVII столітті, у селі жив Кость Копильців, був двічі одружений і мав аж 19 дітей, а потім у них ще по 8-10 народилося. І так повелося, що майже вся Марківка стала великою родиною. Аби йти до шлюбу, треба було шукати пару по сусідніх селах.

    Зараз у селі сфокусувалися на туристичному напрямку. Тут є що людям показати. Найперше, це найвища гора в районі – 780 метрів, найвищий водоспад на Коломийщині – 11 метрів. Щоправда, вода там уже не так стрімко тече. Люди кажуть, то все через вирубку лісу. Навколо повно буків, а буки мають здатність виділяти воду. Де бук – там вода.

    Також в одному з урочищ мисливці встановили триметрову вишку, звідти відкривається чудесна панорама на Надвірнянщину, а також всю Коломию видно. Особливо в гарну погоду. А на горі Москалєнці хочуть ще облаштувати високу гойдалку. Таку, як у Буковелі.

    Ще під час карантину до Марківки почали масово з’їжджатися туристи. Староста з командою уже розробляють цивілізований туристичний маршрут зі спеціальними табличками з QR-кодами – аби мандрівник зміг зорієнтуватися і комфортно обійти всі цікаві місцини.

    Наталя МОСТОВА

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!