Комедія, трилер, жахи

Режисер: Джим Каммінгс

У ролях: Джим Каммінгс, Ріки Ліндхоум, Роберт Форстер, Хлоя Іст, Вілл Медден

Поліцейський середнього рангу Джон Маршалл (Джим Каммінгс) потрапляє в непросте становище: потрібно якось пережити розлучення, замінити старого батька-копа на посаді керівника і, що найгірше, спіймати серійного вбивцю, якого всі жителі маленького містечка чи то від нудьги, чи то від неосвіченості вважають перевертнем. Джон у таку нісенітницю, зрозуміло, не вірить і збирає загін, щоб зупинити маніяка. Але пошарпані нерви і старі травми даються взнаки: невротичний чоловік постійно зривається на місці злочинів, плаче і кричить, а ввечері спустошує чергову пляшку спиртного.

Джим Каммінгс, режисер зворушливої крінж-трагікомедії «Дорога грому», продовжує розвінчувати міф про маскулінність і випробовувати на міцність глядацьке терпіння. У своєму дебюті він теж грав копа на межі нервового зриву: той переживав смерть матері і, як і Джон Маршалл, намагався змиритися з розлученням, а ще постійно влаштовував істерики і бешкетував. Важко сперечатися з тим, що два цих фільми схожі: ті ж проблеми, ті ж типажі, зрештою, майже ідентичні комедійні прийоми, коли герой виглядає настільки безглуздо, що сором відчуває не тільки його оточення, а й глядач.

На останньому побудований весь «Перевертень». Посеред сцени розслідування Джон може почати нерозбірливо кричати на своїх підлеглих або заридати просто біля розтерзаного тіла. Зникли хіба що кумедні вуса з «Дороги грому», але герой той самий – невпевнений у собі чоловік середніх років, який тепер б’ється не з внутрішнім, а з зовнішнім монстром – чи то з божевільним маніяком, чи дійсно з перевертнем. У цьому сенсі конфлікт маскулінного і немаскулінного, жорстокого і м’якотілого стає більш образним. Одна річ, коли Каммінгс вступає в сутичку тільки зі своїми комплексами, інша – з комплексами чужими, і до всього іншого, з кровожерливим вбивцею, який залишає від жителів невеликого засніженого містечка лише рвані шматки плоті. У цьому, до речі, теж криється один з багатьох цікавих контрастів: ефектні вбивства і тут сусідять зі зворушливою сімейною історією. У Каммінгса є проблеми з самоповторами, але через використання старих мотивів в іншому сетінгу і жанрі вони виглядають трохи інакше.

Якоюсь мірою «Перевертень» – ідеальний двійник фільму «Мертві не вмирають» Джима Джармуша. Така ж комедійна історія з експлуатацією хорор-естетики, що перетворюється на жирну сатиру на сучасне суспільство. Тільки якщо живий класик інді використовує такий хід для чергових інтелектуальних викрутасів (і у фіналі вкрай дивно обрамляє їх трюїзмами про суспільство споживання), то Каммінгс дійсно мітить в актуальний бич соціуму. Він висміює одночасно вихваляння маскулінності і її нестачу у безвольного героя, не роблячи висновків, перетворює всю дискусію на одне гігантське протиріччя, іронічний (але не постіронічний) жарт, вибратися з якого герою вдасться тільки тоді, коли він візьме себе в руки.

ФЕЛІНСЬКИЙ