Режисери: Педрейк Маккінлі, Стівен Е. Еделсон, Ребекка Родрігес

У ролях: Норберт Лео Батц, Скрубіус Піп, Ріенн Стіл, Джонатан Такер, Томас Кадро

Писати про «Уламки» хочеться саме в контексті кліматичних умов у суспільстві. З одного боку, через свою прямолінійну телевізійність «Уламки» виглядають страшенно старомодно без прикрас шлярками ностальгії. З іншого – для успіху розгорнутої наукової фантастики необхідні дві складові (які були у тих же «Секретних матеріалах»): сила віри – показане на екрані має бути схожим на правду; спокійний час – людям потрібні паранормальні історії, коли в реальному житті їм нічого не загрожує.

З першим «Уламки» справляються без суттєвих проблем. Британка Фінола Джонс (старанна і правильна Ріенн Стіл) і американець Браян Беневенто (чарівний, але закритий Джонатан Такер) розслідують загадкові події, пов’язані з тими самими уламками, що в назві, – вони один за одним падають у різних частинах планети (в основному у США, зрозуміло). Якийсь космічний корабель розлетівся на безліч заряджених частин, які заломлюють дійсність у радіусі приземлення: то мертві стануть живими, а літні люди – юними, то знайдеться дівчинка з телекінезом, то шматок корабля наплодить клонів – справ у агентів по вуха.

Маленькі історії маленьких людей, які потрапили в поле дії вселенської магнітної сили, надто акуратно підкидають камінці соціального дискурсу: емігранти, домашнє насильство, бюрократія чи більш екзистенційні питання життя, смерті і прийняття втрати. Зрозуміло, крім містечкових бід, уламки дарують і всякі не бачені землянами чудеса (те ж воскресіння), а тому потрібні вони, звичайно, не тільки всім урядам відразу, але й екстремістському угрупуванню Influx. Останні намагаються вставити палиці в колеса Браяну і Фінолі і якось пов’язані з трагедією в родині останньої (її батько одним із перших почав вивчати по крупинці НЛО).

Що ж стосується правильного часу, тут «Уламкам» не пощастило: серіал вийшов із запізненням на рік зі зрозумілих усім причин, а час зараз, м’яко кажучи, неспокійний – тільки загрози з космосу не вистачало. Хоча варто визнати, що новин про НЛО в інфополі все більше. Тут ребром стає вже не питання «про що», а скоріше сам метод: незважаючи на стилістично точні жанрові рамки, «Уламки» дуже міцно тримаються за сай-фай і не виходять в паранормальне, хоча саме воно могло б стати ключем для дверей ескапізму. Куди шоу і може відвести в обставинах, що склалися: в чудовий світ нового контакту з неземною цивілізацією (ворожою чи дружньою?).

Тут і криється, мабуть, головна проблема серіалу, не пов’язана з особливостями ефіру, характерами протагоністів і відсутністю зелених чоловічків (саме лиш залізо замість інопланетян!). В «Уламках» зовсім немає відчуття дива, якогось метафізичного передчуття відкриття пролому у вселенській світобудові: Фінолу і Браяна більше хвилює те, що вони не можуть довіряти нікому (ні своїм начальникам, ні один одному), і зовсім не турбує істина, яка поки що від них вкрай далеко. Замість трепету перед контактом з космічною вічністю – лише рутина процедуралу.

Втім, можливо, деякі з вище зроблених висновків занадто поспішні: попереду ще половина сезону, але є відчуття, що тринадцятьма серіями «Уламки» не обмежаться, а тому фінал не принесе ультимативних відповідей. І якщо шоуранеру Дж.Х. Уаймену вдасться тягнути лямку тяжіння уламків до Землі або агентів один до одного, як колись це вдавалося великому і жахливому Крісу Картеру в «Секретних матеріалах», то, ймовірно, це шоу обросте шанувальниками і зможе стати тривалим проєктом.

ФЕЛІНСЬКИЙ