Попри усі можливі стереотипи, незважаючи на низку дискримінуючих обставин, безвідносно до ситуації загалом, все більше жінок у нашій країні стають водійками. 13 років тому, коли я ходила в автошколу, у моїй групі було лише троє молодих дівчат. Сьогодні ж на курсах чоловіків та жінок, мабуть, порівну. І якщо чоловіки здебільшого отримують посвідчен Докладніше >>

Я їжджу велосипедом років із восьми. І востаннє падала з нього десь приблизно в тому ж віці. Не вміла гальмувати з гірки – їхала на татовій “Україні”, стоячи попід раму, різко крутонула педалі назад (Бо які там дискові гальма? Крутиш вперед –  їдеш. Крутиш назад –  гальмуєш.) Пригадуєте такий спосіб їзди? Мабуть, сьогодні я би своїм дітям так ката Докладніше >>

Кожного разу, коли сайти-сміттярки постять чергову сенсацію про те, як якась блогерка-мільйонниця їздила на закупи в Емірати або святкувала день народження, в коментарях з’являються люди, які пишуть щось на зразок: «Та краще б вона за ті гроші…» і далі перелік всього, що за «ті гроші» можна було б зробити. Віддати «хлопчикам» (мене одну пересмикує Докладніше >>

Є такі дивовижні люди, які можуть спакувати дві валізи або один наплічник, чи взяти пакунок найнеобхіднішого, чи накидати чогось у багажник авто, зірватися з місця – і поїхати. На кілька днів або – назавжди. Залежно від ситуації. Вони не приймають рішення довго. У них це стається миттєво: а чи не поїхати мені/нам? І беруть та й їдуть. Є такі, що р Докладніше >>

З червоної одразу в жовту.  Гарно перестрибнули. Після показового локдауну раптом мало не за одну ніч все стає чудово, місто переходить з червоної зони в жовту, минаючи помаранчеву. Погода сприяє: спізніла весна теж раптом за одну ніч вирішує, що вона – літо, і на вихідні люди вириваються з помешкань, захоплюють кав’ярні і крамнички, поспішають ск Докладніше >>

Останнім часом гортаю стрічку Facebook, і мені здається, що вона перетворилася на некролог. Стільки знайомих пішло за цей час… Клятий ковід…  Так, люди вмирають. Щодня вмирають. І не від ковіду єдиного, звісно. Мабуть, особисто я доросла вже до такого віку, коли у багатьох друзів помирають батьки… Кожна ця втрата – ножем по серцю. Хто наступний? Я Докладніше >>

Вперше в житті я летіла літаком, коли мені було два роки. Я, звісно, цього не пам’ятаю, але мені стільки разів переповіли цю сімейну історію, що знаю її до найменших подробиць. Отож, летіли ми з Івано-Франківська до Запоріжжя. Бо звідтіля годинку – і ми в моєї бабці. А якщо поїздом, то понад добу. От ми і полетіли.  Спершу все було прекрасно. Я гр Докладніше >>

Він спокійно дивиться перед собою, знічев’я плавно переводить погляд убік, ледь повертає голову і застигає у вишуканій граційній байдужості. Його дуже мало хвилює метушня цього майже двотисячолітнього міста. Він стримано терпить спрямовані у свій бік погляди та камери смартфонів і дозволяє робити з собою селфі на тлі мармурової стіни 15-го столітт Докладніше >>

Знаєте той анекдот? Каже вчитель скрипки своєму учневі: “Будеш погано поводитись – скажу твоїй мамі, що у тебе – талант!” У мене було майже, як в анекдоті. Хтось колись подарував мені крихітне дитяче фортепіано. Досі його пам’ятаю: червоний рояль на півтори октави, з кришкою, що піднімалась. Я тарабанила по ньому з ранку до ночі. І, можливо, на то Докладніше >>

Попередження! Описане нижче – мій особистий досвід. Такий, яким він є. Мій і тільки мій. Ділячись ним, я в жодному разі не хочу знецінити тих, у кого цей досвід інший. Разом із тим, сподіваюся на толерантність та розуміння.  Може, у тебе ніколи не виникало схожих думок. Може, ти зараз подумаєш: «Як так можна…» Ну от, бачиш. Можна.  Останніх дванад Докладніше >>

Тобі 13. Ти хочеш рожеве волосся і сині тіні. А ще – чорні нігті. Але у мами інфаркт, вчителька каже в такому вигляді до школи не з’являтися, а тато – що ти йому більше не донька. В сльозах п’ять разів миєш ті злощасні коси (краще б їх зголити повністю), ховаєш у далеку шухлядку тіні (може, колись…), треш смердючим ацетоном нігті… Ти ж гарна дівчи Докладніше >>

Я щодня гуляю тут зі своїм собакою. Взад-вперед. Туди-сюди. Тут ходимо тільки ми: я і собака. Краєвид щоразу однаковий: шипшиновий кущ, дві берези, молодий дубок, тернові хащі, високий паркан – і назад у зворотному порядку. Хіба, може, листу на тому всьому щодня стає все менше, а шипшинові ягідки все більше морщаться і тьмяніють.  А сьогодні туман Докладніше >>

На Покрову, у День захисника України, в одній із київських лікарень помер ветеран російсько- української війни Микола Микитенко. Ця смерть – одна із тисяч і тисяч, але особлива. 11 жовтня на Майдані у Києві він вчинив самоспалення на знак протесту проти політики президента Зеленського, а саме: розведення військ на лінії розмежування і повзучу окуп Докладніше >>

Волонтер – людина, яка жертвує свій час, знання, досвід, працю на користь інших, не очікуючи за це винагороди. Хто такі волонтери, в Україні довідались не так давно і одразу ж склали собі стереотипне про них уявлення. «Ти ж волонтер» означає, що ти автоматично ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ допомагати 24 на 7, в кожній складній (або й не дуже) ситуації всім і кожно Докладніше >>

Маленька непоказна коробочка, встановлена на опорі світлофора, одноманітно тенькає, коли вмикається зелене світло для пішоходів. Ледь прискорюється, коли світло має от-от згаснути, і робить попереджувальний сигнал – «стоп!». Це доволі зручно. Особливо, якщо, стоячи на світлофорі, втикаєш в телефон (не робіть так!). Такі коробочки з’явилися у місті Докладніше >>

Бути вчителькою – це мати кілька сотень дітей. А потім, через роки – кілька тисяч… У мене їх зараз трохи більше двохсот. Я майже всіх їх знаю по іменах. Трохи плутаю, звісно, часом. Особливо п’ятикласників, які щойно прийшли. Бо урок раз на тиждень, я ж – вчителька музики. Музичного мистецтва, якщо зовсім точно. Мати стільки дітей – це вітати Докладніше >>

…бо сил моїх більше нема Буде дуже особистий цей блог. Бо таки по-живому цього разу. Отож, вирішила я виговоритись. Звиняйте… Поговоримо? Чим довше займаюся волонтерством і так чи інакше залучена до благочинних зборів грошей, тим більше переконуюся, що більшість моїх співвітчизників мають якесь перевернуте уявлення про благодійність. Здає Докладніше >>

Коли приїжджаєш за кордон, мимоволі починаєш порівнювати: у них і в нас. В око впадають якісь незначні дрібниці і великі, глобальні відмінності. Але помітнішим усе це стає після повернення додому. Тиждень вдома, після півторамісячної вакації на Апеннінах… Щокроку. Щомиті. Щодня. Тиждень відмінностей у трьох «Т»: турбота, толерантність, терплячіс Докладніше >>

Майже 16 років тому у мене з'явилася можливість вперше поїхати за кордон. В Італію. Це було, звісно ж, в добезвізові роки. Тож я вирішила трохи нагадати тим, у кого коротка пам'ять і хто нині безпечно мандрує або й працює у "загниваючих європах" за біометрикою: агов, товариство, так було не завжди! Епопея моєї подорожі тривала кілька місяців. Пе Докладніше >>

«Мені страшно!» – каже зарюмсаний трирічний малюк і нерішуче стоїть перед дверима спальні, бо там темно. «Я боюся!» – вигукує п'ятирічна дитина, коли тато підкидає її вгору. «У страху очі великі», – сміються дорослі. Бо що їм з того дитячого «боюся»? А хіба лише з дитячого? Хіба ми звикли поважати чужі страхи? Хіба ми звикли ставитися з розумінн Докладніше >>