«Міський ковбой» (2020)

  • Драма

    Режисер: Ріккі Стауб

    У ролях: Ідріс Ельба, Лоррейн Туссен, Калеб Маклафлін, Джаррель Джером, Метод Мен

    15-річний Коул (Калеб МакЛафлін з «Дуже дивних справ») знову дебоширив і вліз у шкільну бійку. Мати, втомившись від постійних витівок підлітка, вирішує відправити його до батька (Ідріс Ельба) з надією, що тверда рука і праця зроблять з хулігана людину. Опинившись у Північній Філадельфії, Коул бачить несподівані речі: вулицями, як у позаминулому столітті, ходять коні, люди носять смішні капелюхи, а половину батьківської квартири займає жеребець. Перш ніж хлопчина приживеться у цій унікальній спільноті сучасних американських ковбоїв, він пару днів пограє в бунтаря: зв’яжеться з друзями дитинства, які займаються нечистими справами, посвариться зі старожилами і, втікши з дому батька, ночуватиме в стійлі.

    У дебюті Ріккі Стауба вимислу куди менше, ніж може здатися. Ковбої посеред філадельфійських вулиць – реальність. Держава, що змушує їх вічно перебувати в пошуку нового дому, – і поготів. Як і в недавній «Землі кочівників», історію диктує сам ландшафт, політичні і соціальні реалії. Герої в цьому сенсі виступають швидше провідниками в невідомі світи – чи то об’єднання бродяг на колесах, чи темношкірих любителів коней. Як і кіно Хлої Чжао, «Міський ковбой», до речі, теж знятий за книгою. Але за фікшеном, придуманим сюжетом, в основу якого, проте, лягла реальна проблема, що відсилає до типового для країни сценарію, коли малі групи людей опиняються на узбіччі американської мрії.

    Схожість на цьому, втім, не закінчується: Стауб теж тяжіє до документальності, до зображення своїх героїв не тільки в природному середовищі, а й у своєму оточенні. Філадельфійськими стійлами і сарайчиками справа не обмежується – на одні з ключових ролей він виводить справжніх сучасних ковбоїв. Одного з них – паралізованого Періса – зіграв справжній член Клубу міської верхової їзди на Флетчер-стріт, він розповідає трагічну історію загибелі брата, що базується на власному гіркому досвіді.

    Елегія про життя маленьких людей вдається режисерові значно краще, ніж виховний роман про бунтаря Коула. І якщо у Хлої Чжао історія протагоністки оберталася одкровенням, внутрішнім надломом, про деталі якого глядач дізнавався лише в фіналі, то проблеми батьків і дітей у Стауба розв’язуються загалом очікувано. Варто авторові змістити фокус на вигаданих персонажів, як вся ця химерна екосистема розвалюється на очах. Коул знову сперечається з батьком, тусується зі своїм сумнівним дружком, пізнає труднощі ковбойського життя, знову сперечається з батьком, вичищає гній зі стійл, а в кінці, ясна річ, знаходить своє місце і вирушає з татом і його дружками на захід.

    Але документальна основа «Міського ковбоя», здається, не здатна до консолідації з художнім вимислом. Або принаймні не здатна в руках дебютанта Стауба. Фільм себе видає з головою, коли ковбої збираються біля багаття і обговорюють вайтвошинг у Голлівуді. Вони заявляють, що їхній образ, який споконвіку асоціювався з накачаним білим чоловіком у модному капелюсі, насправді є хибним, тому що ковбойський, скажімо так, рух часто (і навіть переважно) включав у себе і темношкірих.

    Фільм Стауба – більшою мірою поетичний маніфест. Недурний, оригінальний, з огляду на те, як рідко про таке явище говорять в кіно і в медіа, але не надто цільний. Можливо, ця фактура проявиться у режисера через пару років, коли він, сподіваємося, стане досвідченішим і його кіно набуде іншого, більш витонченого спрямування.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!