Режисер: Тім Сторі

У ролях: Хлоя Грейс Морец, Майкл Пенья, Роб Ділейні, Колін Йост, Кен Жонг

«Том і Джеррі» як концепт –  інфернальний і часом не зовсім гуманний мультик, де герої могли підривати один одного динамітом, влаштовувати перестрілки і відправляти суперника на той світ. У форматі короткого метра воно, може, і виглядало ефектно. У форматі старих шоу, не обтяжених новою етикою і питаннями насильства, воно, очевидно, і було актуальним. Чи актуальне це зараз? Питання не тільки відкрите, а й, здається, цілком вирішене. Чи можливо зробити з досить архаїчного мультфільму, драматургія якого тримається на «бий / біжи», повнометражне кіно? Та ще й таке, щоб там були конфлікт, проблема, характери зрештою? Потрібно лише було зрозуміти, кому і яким чином вдасться згладити гострі кути настільки незграбного концепту.

Про режисера Тіма Сторі краще судити не за його невдалими спробами екранізації «Фантастичної четвірки», а за відродженням культової blaxploitation-франшизи «Шафт», де він об’єднав старих виконавців знаменитої ролі (Річард Раундтри, Семюел Л. Джексон) і красиво підвів все до проблематики поколінь. Не скажеш, що фільм виявився видатним, але він принаймні зручно маневрував між новими етичними межами (їх представляв персонаж юного шафта у виконанні Джессі Ашера) і олдскульною зухвалістю (за неї відповідав Л. Джексон, який вчив сина «бути чоловіком»).

Щось схоже, а саме примирення двох епох, творці спробували зробити і в адаптації знаменитої багатосерійної франшизи про вічно ворогуючих кота і мишеняти. З минулої франшизи (на щастя, обійшлося без стереотипного образу темношкірої господині Тома) – божевільний слепстік з виколюванням очей, падіннями, вибухами, ударами, криками, улюблений усіма гризун і його заклятий пухнастий ворог, а також пара жартів про соціальні квоти. З сьогодення – куди вже без них, реп і біти в саундтреку, гуманістична мораль про припинення бійок, яка, якщо й прослизала в мультсеріалі, то в наступному епізоді благополучно забувалася, поєднання live action і анімації, а з по-справжньому цікавого – така собі ода всім провінціалам і selfmade’ам.

Том – талановитий вуличний (судячи з усього, провінційний, так само, як і мишеня) музикант, чиї мрії розбилися вщент не без допомоги настирливого гризуна, Джеррі – вічний мандрівник, який постійно перебуває в пошуку будинку мрії, але живе без гроша в кишені, а Кайла – знавець нью-йоркських вулиць, здатний вбудуватися у робочий процес швидше і краще від чепуруна у виконанні Майкла Пеньї, завдяки своїй освіті і походженню.

Якийсь час навіть здається, що творці кидають виклик всім багатим городянам і оспівують бідних простаків, яким доводиться крутитися, щоб вижити. Обманювати, вибиратися зі складних ситуацій, знаходити швидкі рішення і нескінченно стрибати вище голови, намагаючись змінити уявлення навколишніх про себе. Десь поруч – інша тема, яка в контексті фільму про (буквально) котів-мишей виглядає ще дивніше. Молода парочка знаменитостей, яка планує святкувати весілля в готелі, стикається з проблемою: наречений занадто сильно хоче догодити тестю і нареченій, тому закуповує слонів, тигрів та іншу мішуру в індійському стилі (у дівчини і тата, очевидно, є індійське коріння), геть забувши про, так би мовити, дух свята і справжньої любові, який не потребує коштовностей і подарунків. Тут йдеться і про мультикультурність, ось тільки яка різниця, якщо в кінці і ця, і попередня проблема славних провінціалів у хижому місті зводиться до миролюбного пасажу кота Леопольда? Бажання все згладити, нівелювати, прибрати, так, токсичність, але токсичність помірну помітять не тільки герої, але й глядачі.

ФЕЛІНСЬКИЙ